Сильні духом: військовослужбовиця, що несла службу в Авдіївці, втратила ногу, але пробігла марафон

Україна богата на сильних духом, мужніх жінок, що, незважаючи на тендітність, пішли захищати рідну землю. Далі наводимо історію молодої дівчини-військовослужбовиці, що несла службу в Авдіївці, втратила ногу на війні, але не пала духом. Адже допомогало ій щире кохання. Про цю незламну жінку написала газета "Твій вибір".

На початку 2016 року 22-річна Оля Бенда з Вінниціпідписала контракт на службу в армії. ЇЇ сину на той час було 1,4 року. Оля родом з багатодітної сім’ї, де виховувалося 7 дітей, але мама підтримала рішення доньки служити і погодилася доглядати за її малюком.

Після розподілення у військові частини Ол потрапила у 72 ОМБр, у перший батальйон, який згодом дислокувався в Авдіївці. На той час дівчина стала старшим кухарем, розподіляла продукти на позиції і відповідала за склад. Потім відбулася ротація поварів, і вона потрапила у першу роту, де і лишилася. І однією з причин такого рішення став військовий Олексій.

Спочатку вони просто перекидалися поглядами. Але почуття набирали силу, і згодом молоді люди почали жити разом. Із 29 січня по 3 лютого 2017 року бригада вела важкі бої в районі Авдіївської "промки". Нашим бійцям вдалося вибити ворожі формування з позиції Алмаз у сірій зоні. Тоді загинули багато військових, в тому числі  капітан, уманчанин Андрій Кизило. 

А 14 травня 2017 року стало доленосним і для самої Олі. Того дня вона прокинулася о шостій ранку від вибухів. Заспокоїла себе, що вони  далеко, і знову задрімала. У кімнаті була сама, оскільки Олексій того дня був на позиції. Хвилин через десять знову пролунала вибухова хвиля. Снаряд влучив біля будинку. Дівчину підкинуло до стелі. Отямилась вона, уже сидячи на підлозі. На місці вікна лишилася суцільна діра, а вхідні двері заблокувало ліжком. Оля почала звати на допомогу. Тоді почався другий «вихід» снарядів. Швидко лягла на землю, аби її не зачепило. Коли падала – пригадує, права нога була під нею, а ліва – витягнута уперед. Снаряд розірвався за сантиметрів двадцять від лівої ноги. Дівчина знепритомніла. 

– Але я таки отямилася, знову почала кричати, і цього разу на мій крик прибігли хлопці. Якимось чином я перелізла через ліжко. Вчепилася одному з побратимів, Сократу, за шию, він взяв мене на руки і запитав: що болить? Я відповіла, що нога, і знову знепритомніла. Отямилася, уже коли мене винесли на вулицю. Я побачила свою ліву стопу і коліно, і це мене дуже заспокоїло, бо я подумала, що все нормально. На ногу мені натягнули турнікет, все затягнули, і мені здавалося, що вона ціла. Приїхала «швидка», і мене забрала. Як виявилося потім, ногу відірвало нижче від коліна, а внизу стопа трималася лише на шкірі і венах, які дивним чином не розірвалися, – розповідає героїня.

Спочатку молоду жінку привезли в медзаклад в Авдіївку. Оля постійно просила, щоб врятували їй ногу. Увели наркоз, і вона заснула. А коли прокинулася, була уже в  лікарні у Покровську. Пригадує, постійно відчувала тепло лівої ноги. А коли їй стало дуже гаряче, попросила медсестру, аби та поправила їй ліву ногу. «Яку ліву ногу?» – перепитала та, і при цьому розкрила ковдру. Тоді Оля побачила, що її у неї вже немає…

– Я почала дуже плакати. Не могла збагнути і «переварити», чому так. Я ж думала, що в мене просто поранення в ногу. Трішки заспокоївшись, я попросила телефон, подзвонила мамі і сказала, що в мене все добре, просто немає шматочка ноги. Потім зателефонувала Олексію, – продовжує Оля.

Коли вона набирала номер коханого, він уже мчав у лікарню. Щойно дізнався, що сталося, одразу написав рапорт на відпустку, і гайда до неї. Оля мовчки чекала коханого, підсвідомо була готова, що він не захоче бути з нею «такою». А він приїхав і кинувся її обіймати. «Нічого не змінилося у моїх почуттях до тебе. Так, немає ноги, але я ж не за ногу тебе покохав», – вмить розсіяв усі сумніви дівчини Олексій. І це були не просто красиві слова. Він підтвердив їх, коли більше від місяця, день у день, без сну і відпочинку, доглядав за нею, робив уколи, вчив заново самостійності, носив на руках. Боявся лишити її навіть на хвилину. Навіть коли у Київ приїхала навідати Олю її мама (дівчину літаком доправили у столичний медзаклад), вона мало не силою відправила «зятя» додому, бодай помитися і відпочити. Однак не минуло і дві години, як він повернувся назад у лікарню.

Ця потужна моральна підтримка і палка любов коханого стали основним, через що Оля не втратила жаги до життя. Навпаки: вона хотіла робити усе і одразу – ходити, бігати, і просто – радіти життю на повну!

У грудні 2017 року пара узаконила свої стосунки. Молода сім’я живе у Києві. Голова сім’ї звільнився з лав армії і тепер увесь свій час приділяє коханій і синові, який, до речі, безмежно його любить і називає татом. А ще Олексій досі носить кохану на руках.

– Я не почуваюся якоюсь неповноцінною з протезом. Я бігаю, керую автомобілем, катаюся на роликах. У мене три протези: один для ходьби, інший для купання, третій – на який мені збирали гроші усією країною, спортивний. На ньому я змогла здійснити свою мрію – знову стати на ролики, – ділиться радістю молода дружина.

А в березні 2018-го Олю обрали найкрасивішою жінкою  Збройних сил України. Також вона стала єдиною дівчиною з 42 тисяч учасників Марафону морської піхоти США, яка пробігла його з протезом на нозі. Марафон морської піхоти Marine Corps Marathon за участі українських воїнів відбувся у Вашингтоні у 2019 році. 10 кілометрів шляху вона подолала на протезі!

А Різдво цього року для неї стало особливим. Вона вдруге стала мамою! У подружжя народився синочок. І тепер Ольга – мама-ветеран, яку направду можна назвати легендарною українкою і гордістю нашої країни.

«Можна сидіти вдома і жалітися, а можна піднятися з колін і рухатися далі навіть без ноги», – нехай ці її слова стануть стимулом кожному з нас ні за яких обставин не опускати рук і твердо йти до своєї мети.